Іноді краще жувати
- Helgi Palko
- Jul 12, 2024
- 6 min read
Updated: Feb 5
“Слідкуй за тим, щоби на сцені губи не були стиснуті. Коли рот трохи відкритий, це виглядає більш чуттєво і сексуально». Подібні речі, вкупі із «тобі слід схуднути» і «пора навчитися вже носити підбори” я постійно слухала від свого начальства протягом моєї короткої та драматичної танцювальної кар’єри. Я кілька разів так схудла, що мало не вмерла. Після багатьох років у терапії я нарешті їм і не наслідую жодних дієт. Із підборами теж не склалося, у мене із підліткового віку халюс вальгус (кісточка на стопі), мені не просто ходити й танцювати на підборах боляче, мені навіть стояти ауч. Думаю, мій поперек та коліна, якби могли, хором би проспівали: “Ну й добре, що не було в нас підборів, і без того вистачає ортопедичних пригод.” До всього виявилося, що на перший погляд невинна, хоч явно сексуалізуюча порада тримати рот відкритим не була такою вже й невинною у довгостроковій перспективі. Багато років по тому, як моя танцювальна кар’єра, на щастя, завершилася, я все ще працюю над тим, аби тримати свій рот закритим — більшу частину дня, особливо під час сну. Я навіть іноді заклеюю собі його на ніч, аби розрекламована бісова “додаткова чуттєвість” не заважала моєму носовому диханню. Тут важливо зазначити, що нічне заклеювання рота, хоч і досить популярне, особливо після того, як черговий блогер скаже, що він також це робить, досить мало вивчене. Досліджень небагато й вони контроверсійні. Наприклад, одне невеличке дослідження показало, що тейпування (від англ. “mouth taping”) може бути допоміжним при помітному хропінні [1]. Схоже на те, що комусь спати із заклеєним ротом норм, навіть покращується сон, іншим дуже не норм, бо навіть заснути із шматком пластиря на губах, навіть якщо ніжного, — проблема. Із власного досвіду скажу, що, буває, прокидаюся просто від того, що ота губна наклейка муляє. Іноді я навіть знімаю її уві сні, від того не прокидаючись. Далі — про те, до чого тут постава й чому постійно відкритий рот може мати кепські наслідки для дихання. (Ми вже говорили про те, що дихання і постава не просто так поруч стоять: “Його величність дихання і "М’язи, які “нас дихають” і водночас тримають").
Ми можемо помітити, що коли рот відкритий, він пересихає, ми можемо хропунькати, а також, якщо ми дихаємо ротом, коли спимо, може зрости кількість наших нічних походів у туалет. У своїй книжці “Breath: The New Science of the Lost Art” Джеймс Нестор описує на який жах перетворилося його життя та життя його напарника, коли вони добровільно вирішили заблокувати свої носи, щоби побачити, що буде із тілом, коли дихати тільки ротом [2]. Спойлер: нічого хорошого. Як відповів якось один із моїх підписників на скептичних коментар панянки під моїм постом про те, що дихати краще носом: “Дихати ротом — це як їсти носом.” І це, звісно, дуже грубо й спрощено, але вказує на важливу річ. "Дихання через рот ефективно перетворює ваш рот із жувального пристрою на дихальний пристрій. … Після багатьох мільйонів вдихів із відкритим ротом ваше обличчя змінює форму …. Обличчя дуже чутливе до оральних звичок» [3].
Проблема тут не тільки й не стільки естетична. Ця зміна форми обличчя зазвичай означає “рух щелепи вниз і назад, що призводить до звуження простору для зубів та язика і, як наслідок, розміру дихальних шляхів. … Перше десятиліття життя виявляється критичним для оптимального розвитку щелепи-обличчя-дихальних шляхів: після 8 років верхня щелепа поступово міцніше прикріплюється до основи черепа” [3]. Історію масової та тихої епідемії ротового дихання описують у своїй роботі “Щелепи” Сандра Кан та Пол Ерліч (пункт 3 у переліку джерел до цієї статті). Як влучно висловився про цей текст Роберт Сапольські, “якщо у вас є діти, якщо вам подобаються діти, якщо ви коли-небудь були дитиною або якщо ви маєте щелепу, цю книгу (Щелепи) варто прочитати». Не можу не погодитися з паном Сапольські, тому коротко розкажу вам, що там за проблема й що із нею робити.
Отже, автори Щелеп говорять про те, що важливо:
а) годувати дитину грудьми близько року, або принаймні 6 місяців (це змушує працювати м'язи обличчя; із соски дитина дістає “корм” пасивно, що впливає на майбутню архітектуру обличчя);
б) забезпечити якомога більше можливостей для жування при відлученні від грудей, а не пхати в дитину пюрешки та йогурти (знову ж таки, це змушує працювати м’язи обличчя); «недостатнє жування в ранньому віці може змінити розвиток усього вашого обличчя, щелеп і дихальних шляхів»
в) (наскільки це можливо) створити хороші умови для дихання носом (це позбавить від необхідності дихати ротом)
г) навчити правильному положенню ротової порожнини (ретельно все пережовувати, ковтати із закритими зубами, тримати рот закритим, коли він не використовується, дихати через ніс)
e) при виборі ортодонта, якщо він вам знадобиться, переконатися, що лікар орієнтований на дихальні шляхи, а не просто на вирівнювання зубів; лікування, яке залишає менше місця для язика, може штовхнути той язик у дихальні шляхи, чого ви точно не хочете для своїх дітей, якщо їх любите [3].
Нагадаю вам, що я не ортодонтка, і навіть не лікарка. Я тільки докторка філософії з соціології та вчителька йоги. Із цих причин я не буду вказувати вам, що робити зі своїм ротом чи ротом своїх дітей. Але я хочу показати вам, як моя особиста історія чудово вписується в те про, що говорять автори Щелеп (на тлі того, що вони описують, до слова, фільм Щелепи видається помірно страшним).
Мені загалом пощастило, бо годували мене в дитинстві досить простою та грубою їжею. Про яблука та моркву я дізналася напряму, а не із пюрешок. На початку 90-х українські магазини зрештою ще не були заповнені багатьма варіантами дитячого харчування чи будь-якої іншої їжі. Мене та моїх брата і сестру годували грудьми близько року, а потім перевели на звичайну їжу, доступну для всіх. Іншими словами, у мене було багато можливостей жувати. Але коли мені було років 12, ортодонт порекомендував видалити абсолютно здоровий 5-й зуб, щоби звільнити місце для інших зубів. Такі тоді були ортодонтичні протоколи. Щоправда, стоматологи по усьому світу видаляють нормальні зуби, які «не поміщаються в роті» щодня — до сьогодні.
Це “невинне” вивільнення додаткового простору в роті для мене у підлітковому віці вилилося, я вже зараз проводжу цю паралель, у хронічні головні болі, які лікарі пояснювали проблемами статевого дозрівання. А от коли мені було вже майже 30, стоматологи почали звертати мою увагу на те, що половина моїх зубів (з боку відсутнього 5го) стерта вщент. До того ж, за ці 20 років моя щелепа змістилася таким чином, що утворився мікро-вивих лівої щелепи. Я ніколи не могла широко відкрити рот, а коли закривала її, то зі стрьомним звуком та зміщенням. Через страх раннього початку артриту щелепи мені порадили почати ортодонтичне лікування, щоб звільнити місце для того колись видаленого 5-го зуба. На пересування зубів у роті та отримання нового штучного в мене пішло 3 роки та багато грошей. Цікавий факт: у мене осттанні кілька років майже ніколи не болить голова, і, думаю, мій “правильний” прикус та новонабутий 5-й зуб до того максимально причетні.
Звісно, я не буду повертати всі свої “вісімки”: видалення зубів мудрості було передумовою початку ортодонтичного лікування, і оскільки мені було значно більше, ніж 8, моя щелепа була вже сформована. Проте, якщо в мене колись будуть діти, я обов’язково зроблю все, що в моїх силах, аби уникнути будь-яких видалень зубів із їхніх ротів. «За надзвичайно рідкісними винятками, кожна людина народжується з ДНК, що забезпечує нормальний розвиток зубів, щелеп і язика. … Поганий розвиток щелеп можна пояснити не нашими генами, а змінами в тому, як і що ми їмо, і де живемо» [3].
Варто зазначити, що "не всі мають кепську оральну поставу, не всі із кепською оральною поставою матимуть через неї серйозні кепські наслідки, і не всі, хто має проблеми з оральною поставою, зможуть їх вирішити" [3]. При тому всьому — все одно — важливо знати, що існує таке поняття, як оптимальна оральна постава:
тримати рот закритим, коли рот не розмовляє чи їсть, верхні та нижчі зуби при цьому — у легкому контакті, язик притиснутий до піднебіння (для цього м’язи мають бути злегка напруженими, що нормально та прекрасно, оскільки часткове напруження — оптимальний стан скелетних м’язів, особливо тих, що задіяні в поставі).
"Антропологи повідомляють, що розмір людського рота давно скорочується. Припускають, що масове споживання м'яких продуктів (як і масові неправильні прикуси) датуються десь в 19м століттям. Із усього видно, м’ясорубка, морозиво, дитяча їжа та консерви привели нас до епохи брекетів" [3]. Скоріше за все, ви, як і я, — серед тих, хто міг би мати більшу щелепу, але маємо, що маємо. Я вже вам давала “домашнє завдання” слідкувати за тим, як ви дихаєте, цього разу наважуся додати заклик помітити, як, що та скільки ви жуєте. І двічі подумати перш, ніж замовити смузі або суп-пюре. Я он собі навіть купила днями спеціальну тверду жуйку — щоби давати м’язам щелепи роботу. До речі, якщо ви вчите нову мову, жування гумки, доки ви вчите слова, допомагає покращити їх запам’ятовування на 24% [4]. Як сказав мені мій ортодонт, коли я запитала, що він думає про жувальну гумку, “Chewing gum is sexy”. Від себе додам — головне із закритим ротом, а не оте, що мені на танцях впарювали.
Жуйте ретельно, дихайте носом, бережіть себе, намастунь)
Читати про поставу та дихання ще:
Якщо ви бажаєте глибше зрозуміти тему постави та розібратися із тим, як побудувати кращі стосунки із гравітацією, запрошую вас на експрес-курс "Мініінструкція до постави".
Джерела:
1 — Huang TW, Young TH. Novel porous oral patches for patients with mild obstructive sleep apnea and mouth breathing: a pilot study. Otolaryngol Head Neck Surg. 2015 Feb;152(2):369-73. doi: 10.1177/0194599814559383. // https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/25450408/
2 — Nestor, James. Breath: The New Science of a Lost Art. Riverhead Books, 2020.
3 — Kahn, Sandra, and Paul R. Ehrlich. Jaws: The Story of a Hidden Epidemic. 1st ed., Stanford University Press, 2018.
4 — Erard, Michael. Babel No More: The Search for the World's Most Extraordinary Language Learners (p. 236). Free Press.
Comments