Фасція: чому нам не сказали, що ми — орігамі
- Helgi Palko
- Jul 8, 2024
- 7 min read
Updated: Mar 2
Колись, на світанку анатомічної номенклатури, деякі дослідники славно розважилися, називаючи різні частини тіла. Так, медіальний прямий м’яз ока, скорочення якого призводить до косоокості, до стандартизації 1895 року, мав поетичну назву “бібіторій” — “м’яз пияки”.
Її вигадав Ян Єсеніус (1566-1621), богемський лікар, політик та філософ, перу якого також належать чудові amatorius (“м’яз закоханих”), superbus (“м’яз гордості”), indignatorius (“м’яз гніву”) та humilis (“м’яз смиренності”). Самого пана Єсеніуса, через його політичні переконання стратили, а його неймінг очних м’язів, і це, думаю, не мало жодного стосунку до його афіліацій, замінили більш приземленими назвами відповідно до розташування (верхні, нижні, медіальні, латеральні) та орієнтації (прямі та косі) м’язів [1]. З одного боку, цілком зрозуміло, що медичній науці потрібно було рухатися вперед, і тому без конвенції було ніяк, а з іншого, “м’яз пияки” шкода, таку мнемоніку втратили! Однак маємо що маємо, станом на зараз Terminologia Anatomica, стандарт анатомічної номенклатури людини, містить термінологічну інформацію для близько 7500 анатомічних структур людини. Як ви можете собі уявити, це, мабуть, не читання для легкого дозвілля, хоча, переконана, у світі є люди, для яких саме це — справжня поезія.
Так от, Міжнародна федерація асоціацій анатомів, що відповідає за підтримку Terminologia Anatomica, відносно нещодавно прийшла така до іншої установи — Комітету із номенклатури Конгресу із дослідження фасції, і каже: “Ну що, панове, пора вписувати в Terminologia Anatomica анатомічне визначення фасції, скільки ж можна вже прикидатися, адже сполучна тканина є, а визначення толкового, із яким усі згодні, нема.” (Звісно, це я так собі уявила комунікацію між інституціями, офіційне звернення, скоріше за все, виглядало більш дипломатично). І що ви думаєте, 17 вересня 2015 року вищезгаданий комітет таки дійшов консенсусу щодо анатомічного визначення фасції [2].
На наступний же день після досягнення консенсусу, бо правильно, нема чого тягнути, на Четвертому міжнародному конгресі із дослідження фасції докторка медичних наук Карла Стекко врочисто, перед 700 учасниками конгресу оголосила результат консенсусу (і тут я вже не фантазую, а, як можу перекладаю):
“Фасція — це оболонка, шар або будь-яка кількість інших розчленованих скупчень сполучної тканини, що формується під шкірою для прикріплення, огортання та відокремлення м’язів та інших внутрішніх органів” [2].
Варто зазначити, що це визначення було взагалі не новим і кружляло в офіційному вжитку щонайменше із 2011 року [3]. Увесь прикол був — дійти отого консенсусу, який в сучасному світі щодо будь-якого питання доволі рідкісний звір. І цей конкретний звір 2015 року виявився для багатьох доволі суперечливим. Адже вісім років перед тим (2007го) на Першому міжнародному конгресі із дослідження фасцій Роберт Шлейп і Томас Фіндлі визначили фасцію значно ширше, а 2019 року уточнили до приблизно такого стану:
“Фасція — це м’якотканинний компонент системи сполучної тканини, який пронизує тіло людини, утворюючи безперервний тривимірний простір усього тіла. Це матриця конструктивної опори. Він взаємопроникає і оточує всі органи, м'язи, кістки і нервові волокна, створюючи унікальне середовище для функціонування систем організму. Сфера нашого визначення та інтерес до фасцій поширюється на всі волокнисті сполучні тканини, включаючи апоневроз, зв’язки, сухожилля, сітківку, суглобові капсули, оболонки органів і судин…” (Findley & Schleip 2007) [3]
Якщо ви як я, тобто якщо вам у першу чергу цікава функціональна сторона фасції, те, як вона поводиться в реальному житті, забезпечуючи нам нерозривність реальних рухів, то нас із вами оте перше вузеньке визначення із Terminologia Anatomica, попри те, що воно тепер оповите консенсусом, не підходить. Тож пропоную ставати до лав тих, хто думає про сполучну тканину* як про “орган форми” [4]. І звикати до більш складного та цікавого варіанту визначення, а також слідкувати за літературою, бо фасцію серйозно досліджувати почали доволі недавно, і, переконана, на нас чекає багато нетривіальних відкриттів.
*Фасція є однією із багатьох сполучних тканин. Оскільки в цій статті нема нічого про інші сполучні тканини (такі як кров та епітелій), у рамках цього матеріялу термін “сполучна тканина” та “фасція” використовуватимуться як синоніми. Так дуже часто роблять, але не дуже часто про попереджають, через що в багатьох складається враження, що фасція = сполучна тканина, що загалом не неправильно, але має свої але.
Сполучна тканина — абсолютно неймовірне явище. Це водночас, власне, тканина та ціла система! За словами професора анатомії та реабілітології пана Влімінга, фасція — це м’який скелет нашого тіла. Однак, на відміну від наших кісток, фасціальна сітка є однією безперервною структурою по всьому тілу. Це єдиний, складний, цілісний, саморегульований орган/тканина/система [2]. Схоже на те, що в шкіри є ще один конкурент у тому, що стосується звання “найбільший орган тіла” (інший, як ми вже знаємо, це — м’язи). Той випадок, коли слова “у нашому тілі все пов’язано" — не просто метафора, а справжнісінький анатомічний факт.
Сріблясто-біла, рівною мірою гнучка та міцна, фасція відповідальна за те, аби все було наче відокремлено, але при цьому взаємопов’язано. Неймовірно, що ця тканина донедавна вважалася інертною та неживою [2]. Хоча чого це неймовірно, дуже навіть імовірно, особливо якщо пам’ятати, звідки ростуть ноги в анатомії західного зразка: коли основоположне знання про тіло отримується методом розтинів (причому часто розтинів людей специфічних соціальних категорій із можливими типовими змінами внутрішніх органів), дуже просто подумати, що фасція — така собі формальна обгортка, цікава тільки тим, що під нею. На щастя, ми цю наукову парадигму потрошку переступили й наразі можемо на власній шкірі (у доволі буквальному сенсі) відчути сучасні напрацювання у сфері роботи зі сполучною тканиною. Фасціальну терапію, міофасціальний реліз, FDM-терапію зараз не пропонує, мабуть, тільки лінивий. У чому, звісно, свої бонуси й свої небезпеки, бо не завжди очевидно, наскільки глибоко та кваліфіковано володіють темою ті, хто продають послугу. Але давайте назад про хороше, про фасцію.
Існує багато різних категоризацій фасції. Так, відповідно до однієї із класифікацій, вона буває сполучна, пучкова, компресійна та роздільна [5]. Воно, звісно, цікаво, але якось ну дуже вже кабінетно-лабораторно, хоча дослідники, що запропонували цю модель, зазначили, що все робили із метою стандартизувати номенклатуру навколо фасціальних структур. Словом, так доволі просто відірватися від реальності тіла й загратися в концепції, що корисні до моменту, коли закривають собою процеси, які мали би допомагати бачити. Відтак, пропоную розглянути простішу типізацію.
Погляньмо, із ніжно-ознайомчим настроєм, на фасцію залежно від того, де вона пролягає. Почнемо із того, що близько до поверхні — поверхневої фасції. Їі часто описують як волокнистий шар нетугої рухлої сполучної тканини. Рухлої, бо вона не має чіткої регулярної моделі організації [2]:
Поверхнева фасція, завдяки високому вмістові “лубрикантів”, таких як гіалуронан, з’являється скрізь, де потрібно ковзання, совгання та амортизація, тобто під шкірою, одразу під поверхневим шаром жирової тканини. Ця фасція волокниста, але дуже еластична (бл. 13% її волокон є еластичними) та має різний вміст жиру. Вона відокремлює шкіру від м’язів, забезпечуючи нормальне ковзання першої по останніх та бере участь у терморегуляції, кровообігу та відтоку лімфи [2].
Просуваємося вглиб і доходимо до глибокої фасції — щільного, добре організованого фіброзного шару, що покриває м’язи. М’ясники та мисливці називають цей шар “срібною шкірою”. Якщо ви колись готували курячу грудку, то маєте досвід безпосереднього контакту із цією тканиною. Це такий собі тугенький костюмчик, натягнутий на наші м’язи, який має спеціальні “кишені” — для кожного окремого м’яза.
Оті "кишені” мають назву епімізій. Кожна охоплює один м’яз, допомагаючи підтримувати його форму та розмір, водночас забезпечуючи відокремлення м’язів один від одного та лишаючи їх пов’язаними у їхніх функціях та русі [2]. Коли м’яз скорочується, епімізій допомагає передавати силу, сприяючи ефективному руху. Ця фасціальна передача сили між м’язами відбувається i в сусідніх м’язах. За деякими підрахунками, приблизно 30 відсотків м’язової напруги може передаватися через фасцію (Huijing та ін. 2003) [2]. Завдяки цьому м’язи мають змогу плавно та синхронно рухатися, не натираючи один одному мозолів.
Далі цікавіше. Крім цих індивідуальних кишень, глибока фасція також включає ширші, плоскі шари, що називаються апоневрозами й не мають нічого спільного із психічними відхиленнями. Апоневрози охоплюють та з’єднують групи м'язів, допомагаючи інтегрувати їхні дії на більших ділянках тіла, як от апоневроз живота:
Переходимо ще далі вглиб тіла: глибше, ніж глибока фасція у нас є менінгеальна фасція, яка оточує нервову систему і мозок. І зрештою, якщо сягнути найглибших наших глибин, зустрічаємо вісцеральну фасцію, що оточує легені, серце, органи черевної порожнини, тощо [2].
Хоча ми тут і говоримо про “різні” фасції, насправді йдеться про єдину нерозривну мережу, яка нам надається десь на другому тижні ембріонального розвитку! [6] Як говорить Девід Лесондак, якщо дивитися на внутрішньоутробний розвиток через призму фасції, людське тіло — неймовірно складний та абсолютно неперевершений витвір орігамі [2]. Чи варто тоді дивуватися, що локальні маніпуляції із однією частиною фасції, тою, що ближча до поверхні, можуть призвести до ефектів у іншій частині фасції, у тій, що глибше або значно глибше. Я тут зовсім ні на що не натякаю, а от дослідники Бай, Ванг та їх колеги дуже навіть натякають, що відповідно до деяких новітніх анатомічних, фізіологічних, гістологічних та клінічних спостережень, мережа фасцій ну надто вже підозріло змахує на теоретичну систему меридіанів, якою традиційна китайська медицина послуговується вже кілька тисяч років [7].
Словом, фасція — це воу і ах, тобто вах! Окремий орган, який довго вважали чи не простою формальністю і який нарешті отримує належну увагу в наукових та популярних джерелах. Сподіваюся, наступного разу коли ви почуєте щось на кшалт “усе в тілі пов’язано”, ви це сприйматимете не тільки як метафору та духовне ву-ду, а й як цілком собі пристойний біологічний факт. І, на додачу, будете краще оснащені для критичного погляду на сплеск фасціальних масажів, міофасціальних терапій на ринку, і матимете кращі інстинкти, завдяки чому зможете відрізнити тих, хто, як Рос із серіалу Друзі, просто поштурхає то там, то там, від тих, хто вас порухає більш компетентно та зі справжнім терапевтичним ефектом.
Якщо ви хочете розібратися із тим, як користуватися те, що оточує фасція та навчитися будувати собі програму тренувань, запрошую вас на курс "Інструкція до мʼязів"!
Джерела:
1 — Meals, Roy A., MD. Muscle: The Gripping Story of Strength and Movement. Norton&Company, 2023.
2 — David Lesondak. Fascia: What It Is and Why It Matters (2nd ed., Handspring, 2022).
3 — Bordoni B, Mahabadi N, Varacallo M. Anatomy, Fascia. [Updated 2023 Jul 17]. In: StatPearls [Internet]. Treasure Island (FL): StatPearls Publishing; 2024 Jan-. Available from: https://www.ncbi.nlm.nih.gov/books/NBK493232/
4 — Varela FJ, Frenk S 1987 The organ of form: towards a theory of biological shape. Journal of Social Biology and Structure 10: 73–83 Available from: https://www.scribd.com/document/337029751/The-organ-of-form-towards-a-theory-of-biological-shape
5 — Kumka M, Bonar J. Fascia: a morphological description and classification system based on a literature review. J Can Chiropr Assoc. 2012 Sep;56(3):179-91. PMID: 22997468; PMCID: PMC3430451.
6 — Myers, T., & Earls, J. (2017). Fascial Release for Structural Balance. North Atlantic Books; Lotus Publishing.
7 — Bai Y, Wang J, Wu JP, Dai JX, Sha O, Tai Wai Yew D, Yuan L, Liang QN. Review of evidence suggesting that the fascia network could be the anatomical basis for acupoints and meridians in the human body. Evid Based Complement Alternat Med. 2011;2011:260510. doi: 10.1155/2011/260510. Epub 2011 Apr 26. PMID: 21584283; PMCID: PMC3092510.
Comments