Швидка рослинна допомога для ментального здоров’я

Якщо вам коли-небудь робили операцію, будь-яку, навіть найменш інвазивну, ви знаєте, що період після — не найсолодший. Усе, звісно, залежить від того, що вам відрізали або пришивали, але період відновлення у цілому доволі болісний або щонайменше дискомфортний. Тож можна собі уявити, як почуваються люди після тиреоїдектомії (видалення щитовидної залози). Так от, дослідники Парк та Метсон мали нагоду спостерігати за постопераційним відновленням майже сотні таких людей (80, якщо точно). Після операції їх переводили до кімнати одного із двох типів. Ті, кому пощастило, отримали постопераційну кімнату із 12ма листяними та квітучими рослинами; решта перемістилася в звичайні лікарняні кімнати формату “ліжко-стіни”. Далі, куди ж без цього, збиралися різні дані, як от: тривалість госпіталізації, потреба в знеболювальних для контролю післяопераційного болю, різні життєво важливі показники, оцінки інтенсивності болю, больового дистресу, тривоги та втоми, тощо.  З’ясувалося, що госпіталізація пацієнтів у лікарняних кімнатах із рослинами та квітами тривала значно менше, крім того, ці пацієнти потребували менше знеболювальних, звітували про нижчі оцінки болю, тривоги та втоми, а також, це вже ну аж надто очевидно, але хай буде, мали більше позитивних почуттів і виказували більше задоволення від своїх кімнат порівняно із пацієнтами в контрольній групі [1]. 

Дослідження цього типу не одиноке. 1984 року, зокрема, у журналі “Наука”, який досі лишається одним із провідних наукових видань світу, було опубліковано дослідження із промовистим заголовком “Вид через вікно може вплинути на відновлення після операції”. У абстракті цієї роботи зазначено:

“Із метою визначення, чи може призначення кімнати із вікном, що виходить на природне середовище, мати відновлювальний вплив, було вивчено записи про одужання пацієнтів після холецистектомії [видалення жовчного міхура] у лікарні в передмісті Пенсільванії між 1972 і 1981 роками. Двадцять три хірургічних пацієнти, яких було переведено до кімнати із вікнами, що виходять на природу, мали коротший післяопераційний період перебування в лікарні, отримали менше негативних оціночних коментарів у записках медсестер і приймали менше сильнодіючих знеболювальних, порівняно із 23 пацієнтами в аналогічних кімнатах, але з вікнами, що виходили на стіну цегляної будівлі.” [2]

От і маєш. У такому контексті практика приносити квіти тим, кого ми відвідуємо в лікарні, буйне новим цвітом і наштовхує на роздуми. Зовсім не обов’язково ж потрапляти під ніж або в принципі в лікарню, аби отримати описані в наведених вище дослідженнях принади живих рослих у нашому середовищі. Безперечно, не всі ми маємо розкіш жити із вікнами, що виходять на ліс. Але часто наші вікна виходять на якусь зелень. А якщо не виходять, то цю зелень собі можна організувати всередині:

Ця сансевієрія (snake plant) живе в нашій спальні, бо відома своєю здатністю очищувати повітря та продовжувати виробляти кисень навіть вночі. До всього, вона вимагає мінімального поливу і може виживати при доволі низькому рівні освітлення: дбати про неї — одне задоволення.

Ми доволі багато часу, точно більше, ніж корисно для здоров’я, проводимо в стані імпліцитного відмежування себе від свого середовища. І я сюди зовсім не прийшла нас у чомусь звинувачувати або повчати. Соціологи ще в минулому столітті били на сполох, попереджаючи всіх про атомізоване суспільство із розвалом (окей, трансформацією) традиційних інституцій, малих спільнот та відчуженням людей від природи. Ми отримали чудові принади прогресу, але не безкоштовно. Тож іноді усвідомити цю ціну буває дуже корисно. Це, окрім іншого, може штовхнути (ніжно так, як ми любимо) до розуміння — не просто інтелектуального, а цілком сприйняттєвого та намацального — того, що ми невіддільні від нашого середовища. Нам може здаватися, що нас від світу довкола відділяє шкіра, але навіть в суто біологічному сенсі, ми шкірою не закінчуємося, бо щонайменше персистентно обмінюємося із тим, що довкола мільйонами своїх мікроорганізмів (звісно, про них ми думаємо нечасто, коли думаємо про свою ідентичність, але без них ми були би ми). Те, що ми, особливо постійно, бачимо, чуємо, до чого торкаємося впливає на те, як ми почуваємося, або, словами любимої нашої Лізи Фельдман Барретт, дані із середовища впливають на те, які передбачення щодо реальності, у тому числі — які емоції, контруює наш мозок (тут більше про відмінність класичної теорії емоцій та теорії сконструйованих емоцій) [3].

Звісно, не всі ми можемо проводити більшість свого притомного часу в лісі або біля моря, але майже всім нам доступна опція допомогти власному мозку сконструювати щось хороше методом живих квітів там, де ми їх постійно бачитимем:

У мене в щотижневому списку “купити” завжди є живі квіти. Із ними навіть найпаскудніший день має елемент прекрасного.

Коли око падає на щось живе, мозок ніби мимоволі робить мікропаузу, у яку може поміститися доволі багато спокою.

Не знаю, чи вийде виростити справжні помідори, але сама їх потенційність — уже радує око.

Якщо ви до цього тексту вже були в когорті любителів вазонів та букетів, тепер можете в під цим статусом відчути тривке наукове підґрунтя. Якщо ж ви ніколи раніше не приділяли увагу рослинам довкола себе, сподіваюся, переглянете свою позицію, воно того варте.

Подякувати за цей матеріал

Ще один чудовий спосіб підтримати своє ментальне здоровʼя — дати добру роботу своїм мʼязам: тут більше про те, як фізична активність сприяє яснішому розумові.

Джерела:

1 — Seong-Hyun Park. Richard H Mattson. Therapeutic Influences of Plants in Hospital Rooms on Surgical Recovery. HortScience 44(1). February 2009. DOI:10.21273/HORTSCI.44.1.102. https://www.researchgate.net/publication/277867591_Therapeutic_Influences_of_Plants_in_Hospital_Rooms_on_Surgical_Recovery

2 — Ulrich RS. View through a window may influence recovery from surgery. Science. 1984 Apr 27;224(4647):420-1. doi: 10.1126/science.6143402. PMID: 6143402.

3 — Barrett, L. F. (2017). How Emotions Are Made: The Secret Life of the Brain. Houghton Mifflin Harcourt.