Справжня верхівка ієрархії потреб Маслоу

8 червня 1970 року в Менло Парку (Каліфорнія) Абрахам Гарольд Маслоу, ідейне джерело, мабуть, найвідомішої у світі віртуальної піраміди, — пішов у засвіти. Серцевий напад.

Йому було всього 62 [1], і він не встиг побачити публікацію своєї оновленої, доповненої та переосмисленої моделі людських потреб. Світові, окей — західному світові в основному — дуже вже припала до душі початкова версія моделі, яку пан Маслоу виклав у статті “Теорія людської мотивації” 1943 року. Cаме її, представленої у вигляді піраміди, ми вивчали в університеті, і саме із нею досі, із різним ступенем прив’язаності, носяться, як дурень із писаною торбою, суспільні та політичні науки й, на жаль, не тільки науки. Існує неймовірна безліч варіантів візуалізації п’яти до болю всім нам знайомих сходинок:

1) фізіологічні потреби (потреби найнижчого рівня) — те, що нам треба, аби банально вижити як от їжа, вода, відпочинок — сходинка, яку я довго й завзято намагалася хакнути (не вийшло);

2) безпека — потреба в захисті від фізичних і психологічних небезпек з боку навколишнього світу;

3) соціальність — потреба в приналежності, дружбі, любові, підтримки;

4) повага — потреба в особистих досягненнях, визнанні;

5) і (славнозвісне) самовираження та самореалізація — потреба у досягненні свого потенціалу.

(Навіть не даватиму тут посилання ні на що, бо ці сходинки вже давно всюдисущі, як кольори веселки).

Я донедавна навіть не здогадувалася, що через рік після смерті Маслоу таки було опубліковано, у вигляді збірки статей, його лебедину пісню — “Подальші обрії людської природи” ("The Farther Reaches of Human Nature”). Там автор пропонує нам вихід за рамки потреб довкола себе, у тому числі у форматі самоактуалізації/реалізації, — до потреби чогось, що виходить за межі особистісного розвитку. Єп, ідеться саме про “те” — “трансценденцію”. Маслоу наводить щонайменше 35 сенсів того, що означає вийти за межі — трансцендентувати (як же я іноді заздрю англійській мові через те, що в ній іменники вільно стають дієсловами й при тому не розростаються літерами).

Так, пізній Маслоу пише про трансцендентність смерті, метамотивацію, ідентифікацію із цінностями буття, прийняття власної долі із любов’ю, вихід за межі потреби контролювати будь-що в житті та вивищення над повсякденною людяністю (металюдськість). Він навіть говорить — в абсолютно секулярному, нерелігійному сенсі — про богоподібність як частину людської природи, поперерджаючи нас про те, що тут не йдеться про щось надлюдське або надприродне [4]. Якщо вам здається, що це ну дуже вже нагадує буддистську філософію, даосизм та дзен, то ви не одні, мені теж так здається. Я навіть думаю, що якби Маслоу прожив довше, ніж 62 роки, він таки отримав би якусь духовну посвяту, як це часто буває із професорами престижних ВНЗ у Штатах. Я його чудово можу уявити вчителем дзену або навіть монахом, який цитує Сузукі Роші: “Ви вже довершені істоти — такі як є, і водночас, вам є куди рости” — для демонстрації виявів трансценденції.

Далі — цікавіше. Якщо погортати саму статтю Маслоу, із якої все почалося, то там можна побачити багато чого, от тільки, власне, — не піраміду! Піраміда майже автоматично з’являється як культурний артефакт в контексті ієрархії потреб Маслоу: типу Маслоу — значить, піраміда. От, наприклад, що видавництво Grapevine India вирішило помістити на обкладинці свого варіанту видання Теорії людської мотивації Маслоу, думаю, без жодних злих намірів, аби зробити тему доступною та зрозумілою для ширшої аудиторії [3]:

Доволі важко проте знайти будь-які докази того, що сам Маслоу коли-небудь насправді представляв свою модель як піраміду. Навпаки, із його текстів зрозуміло, що він як раз не розглядав свою ієрархію потреб як відеогру — типу ви досягаєте одного рівня, після чого вам відкривається, як потеційна ачівка, наступний, і ви ніколи більше не повертаєтесь до “нижчих” рівнів. Він чітко дав зрозуміти, що ми завжди рухаємося вперед і назад в ієрархії, і можемо націлюватися на кілька потреб водночас [5]. Скот Бауман, автор книги Transcend: The New Science of Self-Actualization (якби я видавала цю роботу українськю, мабуть, назву переклала би як “Вихід за межі: Нова наука самоактуалізації”) поговорив із трьома дослідниками, що провели цілу детективну роботу, аби зрозуміти, хто придумав піраміду, якщо то був не Маслоу [6]. Ось що вони йому розповіли.

Маслоу не був першим психологом, який заговорив про теорію людських потреб. У ранніх підручниках із менеджменту, зокрема, поряд із Маслоу, часто фігурувала теорія фізичних, соціальних та егоїстичних потреб Волтера Лангера. Більше того, до 1960 року більшіть психологічних книг навіть не згадували Абрахама Маслоу. То всього, його модель загалом не дуже гарно себе показала в емпіричних дослідженнях, що й досі лишається однією із головних критик його теорії. Проте після 1960 року її продовжували й досі продовжують включати в курси із управління. Автори детективного розслідування “хто придумав піраміду Маслоу, якщо це був не Маслоу” — Тодд Бріджмен, Стівен Каммінгс і Джон Баллард стверджують, що розгадка, власне, — у піраміді. Вона інтуїтивно зрозуміла, чудово виглядає в PowerPoint, і її легко запам’ятати. Піраміду люблять усі — і учні, й автори підручників, і викладачі, і видавці [5]. То звідки ж вона взялася?

Це неточно, але дуже може бути, що діло було так. Ключовою фігурою у справі “піраміда Маслоу, але не Маслоу” є Дуглас МакГрегор. Йому, судячи з усього, теорія Маслоу норм так зайшла, тому він її усіляко популяризував у бізнесових колах. Пан МакГрегор узрів, ха, звісно, адже Маслоу був неабиякої глибини мислителем, потенціал для застосування ієрархії потреб менеджерами. От тільки для зручності, у людей бізнесу ж нема часу на академічні копання, він навмисно проігнорував багато нюансів та тонкощів моделі, які сформулював Маслоу. Відтак, спрощена версія МакГрегора розслетілася по підручниках із менеджменту як пиріжки із Ярослави й спричинила доволі несправедливу критику теорії Маслоу, яка по суті була критикою інтерпретації Маслоу МакГрегором. Але й МакГрегор пірамід не малював! [5]

Далі був Кіт Девіс, який 1957 року написав широко використовуваний підручник з менеджменту "Human Relations at Work: The Dynamics of Organizational Behavior" і там проілюстрував теорію у вигляді ряду сходинок, які ведуть до вершини самореалізації. Як іще показати останню, якщо не видертися нагору із американським прапором:

Інтерпретація ієрархії потреб Маслоу, версія Девіса

Ця ілюстрація, як ми зараз би сказали, не стала віральною. Аж доки в 1960му році у статті “Як гроші мотивують людей” у Business Horizons [7], психолог-консультант Чарльз МакДермід не представив — у формі піраміди цього разу — модель Маслоу, яку можна застосувати для створення “максимальної мотивації за найменших витрат”:

Probably the earliest published rendition of "Maslow's Pyramid." (©Elsevier. Reprinted with permission from C. D. McDermid, 1960. "How money motivates men," Business Horizons, 3(4): 94.)

І понеслося. Наші детективи-дослідники (Тодд Бріджмен, Стівен Каммінгс і Джон Баллард) вважають, що МакДермід надихнувся репрезентацією Девіса, проте саме МакДермідовий образ піраміди отримав популярність. Якщо є більш рання піраміда, то вони її не знайшли [5].

Коли я сіла розбиратися із ієрархією потреб Маслоу (тепер слідкуватиму пильно за тим, щоби не назвати її пірамідою), то думала, що історія буде про важливий шматочок моделі, про який мало хто говорить, а варто би було — що саме по собі нічого собі історія! Ціла самотрансцендентність випала із уваги громадськості. А вийшло, що там і піраміди взагалі не було в задумі. Учергове переконуюся в цінності не лінуватися й таки відкривати першоджерела.

Маслоу здійснив неймовірно важливий кульбіт у підході до вивчення людської психіки своїм наголосом на тому, що людина — не просто “мішок симптомів”, і якщо ми хочемо зрозуміти людину, нам важливо розуміти її потреби [2]. “Людина — це тварина, яка вічно хоче” (“Man is a perpetually wanting animal”) [3], — каже нам ще у 1943 Маслоу. І при всьому цьому Маслоу, цілком можливо, міг би виграти конкурс “найбільш перекручений та недочитаний психолог 20го століття”. Його ідеї були катастрофічно спотворені в результаті їх неминучої популярності та нескінченних переказів [2].

Ієрархія потреб Маслоу досі лишається корисною лінзою для розгляду людської мотивації, проте, і сам Маслоу про це знав, це далеко не універсальна модель. Найбільш цікавий Маслоу, як це часто трапляється із всяким цікавим, — у деталях, які не потрапили, та й не могли потрапити, до розтиражованої піраміди. Абрахам Гарольд Маслоу писав про плинність та індивідуальність людських потреб, а також про високу (божественної природи) потребу вийти за межі цих потреб. У цьому для мене — особливий тип насолоди: бачити й не припиняти дивуватися тому, як західні мислителі, часто після років осмислення, приходять до того, що тисячі років сидить у класичних філософських вченнях Сходу. Як мінімум, це — красиво! І робота Маслоу (у її первозданному вигляді) — чудове тому підтвердження.

Подякувати за цей матеріал

Джерела:

1 — "Dr. Abraham Maslow, Founder Of Humanistic Psychology, Dies". The New York Times. June 10, 1970. Retrieved September 26, 2010. 

2 — Hoffman, E. (1988). The right to be human: A biography of Abraham Maslow. McGraw-Hill.

3 — Abraham H. Maslow. A Theory of Human Motivation (Hardcover Library Edition)

4 — Maslow, A. H. (1971). The farther reaches of human nature. Viking Press.

5 — Scott Barry Kaufmann. Who Created Maslow’s Iconic Pyramid? Scientific American. April 23, 2019. https://www.scientificamerican.com/blog/beautiful-minds/who-created-maslows-iconic-pyramid/

6 — Todd Bridgman, Stephen Cummings and John Ballard. Who Built Maslow’s Pyramid? A History of the Creation of Management Studies’ Most Famous Symbol and Its Implications for Management Education. Academy of Management Learning & Education Vol. 18, No. 1. Published Online:29 Mar 2019. https://doi.org/10.5465/amle.2017.0351

7 — McDermid, 1960. "How money motivates men," Business Horizons, 3(4): 94 // https://www.sciencedirect.com/science/article/abs/pii/S000768136080034